Ткацтво на Україні існувало із доісторичних часів. Воно було розповсюджене по всій Україні й використовувалось до середини ХХ століття з архаїчним приладдям та верстатами або “кроснами”, які на Полтавщині та Чернігівщині виявляли стару словесну термінологію, дуже подібну до мови західних слов’ян, а ще більше - до сербської мови.

Ткацький промисел був розвинений ще за старокняжої доби. Головним матеріалом для ткацтва були льон та коноплі переважно місцевого походження.

Під час археологічних розкопок, які проводилися в місті Кролевець на лівому березі річки Реть (мікрорайон Подолове) було знайдено напівземлянку ранньослов’янського часу V-VІІст., в якій знаходилися прясла - матеріальна річ, яка говорить про наявність та розвиток ткацького ремесла на цьому місці.

В 1631 - 1646 роках в Україні перебував французький військовий інженер, відомий картограф Гійом Левасер де Боплан. В книзі про Україну він писав: “Жінки займаються прядінням льону і вовни, з яких роблять полотно і тканини для щоденного вжитку... Вони взагалі розуміються на всіх ремеслах, хоча бувають більш вдатними ніж інші у тих чи іших заняттях; трапляються й такі, чиї знання у порівнянні з загалом значно ширші”.

Історик О.Лазаревський у праці наводить документ за 1671 рік, з якого видно, що в Кролевці з цього року ремісники мали цеховий устрій. Були такі цехи: слюсарний, ковальський, котлярський, гончарний. Про ткацький не сказано, значить його ще не було.

На початку ХVІІ століття міста на Україні мали переважно хліборобський характер, бо промисловість була ще мало розвиненою. В цей час в північних полках виділяються великі торговельні осередки: Стародуб, Чернігів, Ніжин, Новгород-Сіверський, Кролевець, Мглин, Київ, Переяслав. Згодом, у 1754р., за часів гетьманування Розумовського на російських кордонах було скасовано мито. Торгівля між містами Росії та України вже не мала перешкод. Економіка України стала складовою частиною загальноросійської – формувався всеросійський ринок.

Дослідниця кролевецького ткацтва Є.Ю.Спаська писала, що дату заснування ткацького цеху в Кролевці не встановлено, але за даними Рум’янцевського опису 1765 - 1769 років, до нього вже входило 34 ткацькі двори, що нараховували майже 100 душ. Переважно це були безземельні посполити.

Найбільш заможні ткачі (переважно міщани) мали учнів, які працювали на господаря за отримуване навчання. Є.Спаська вважала, що дату організації ткацького цеху в Кролевці можна віднести на кінець ХVІІ-го - початок XVІІІ століть.

Своєрідною була технологія заготівлі сировини для тогочасного ткацького виробництва. Спочатку вибирали плоскінь – стеблини чоловічого роду конопель, які давали тонше волокно та швидше дозрівали. Потім брали жіночі стеблини, вибираючи їх із землі з корінням. Ставили в копи на полі, щоб висохли стебла, там же й молотили. Після чого відвозили додому, мочили в ставках чи річках. Після вимочування висушували та терли на терлиці, тіпали і м’яли ногами, щоб звільнити коноплі від костриці й дістати чисте прядиво. Потім волокно зв’язували у мички, насаджували на прядку, чесали, після чого пряли із нього нитки, які скручували за допомогою веретена – конусоподібної палички з потовщенням посередині. Поруч з ним використовувалась й механічна прядка, що в 2,5 рази прискорювала та полегшувала працю. Хоча вона була відома ще з ХІVст., але тільки в ХІХст. прядка витіснила веретено.

В кінці XVІІІст. в нашому регіоні працювало дві суконні фабрики: одна генерал-фельдмаршала, графа К.Г.Розумовського в Коропському повіті Новгород-Сіверскої губернії біля містечка Батурина, інша – князя Юсупова в Прилуцькому повіті Чернігівської губернії, в селі Ряшках (за 15 км від Прилук). У 70-х роках ХVІІІ століття грубе сукно цих фабрик продавалося по 1 копійці за аршин (71,12 см). Багато льняного полотна виробляли в селах Стародубського полку за ціною 2 коп за аршин. У селі Вишеньки на Десні виробляли тонке полотно по 25 - 35 копійок за аршин. Біля Тонелі була парусна фабрика Румянцева. Про Кролевецьке ткацтво, як окремий центр кустарних виробів, в цей період ще згадки немає.

У Кролевецькому районному краєзнавчому музеї знаходиться найстаріший рушник з витканою датою “1838”. Рушник на льняній основі з природним барвником ниток з рідкісним малюнком двоголових орлів з опущеними крилами. Етнограф, археолог Хведір Вовк (1847 - 1918), писав, що варіації орлів на рушниках простежуються за зображенням їх на царських грошах. Виявляється все дуже просто! Автор цих рядків перепровірив за каталогом повсякденні тогочасні загальнодержавні монети. Дійсно, орел на рушнику 1838 р. такий же, як на мідних монетах: 1 коп, 2 коп, 3 коп, 5 коп, 10 коп що випускалися в 1827 р. та з 1830 по 1839р.р. На цих монетах, як і на рушнику, гербовий орел має специфічний малюнок, який зветься серед нумізматів як орел з розпростертими крилами. На рушнику 1838р. над двоголовим орлом розташовано три корони. На монетах початку ХVІІІст. над орлом були дві, або навіть одна корона. Канонізоване зображення імператорських корон з’являється на монетах, починаючи з 1710р. Мабуть, саме тому двоголового орла з трьома коронами знаходимо на печатках кролевецького міського Магістрату 1790р., кролевецької міської Ратуші 1818р., кролевецького міського Правління 1824р. Тому природно, що на кролевецьких рушниках завжди зображувався двоголовий орел з трьома коронами на голові. По-перше, його було вдосталь на загальнодержавних монетах, а по-друге, він використовувався на міській печатці.

Запроваджена Х.Вовку методика дозволяє датувати виявлені рушники за малюнком орлів, зображених на них. Х.Вовк, посилаючись на В.Б.Антоновича, писав, що орли на кролевецьких рушниках походять не від російського державного орла, а разом із російським орлом від візантійських орлів, що їх відтворювали на предметах архієрейської відправи; ці орли дуже легко перейшли й на рушники, які також мають літургічний ужиток на архієрейських службах.

У Кролевецькому краєзнавчому музеї знаходиться інший рушник, який за часом виготовлення можна віднести до 1830 - 1840-х років. Його виконано на професійному рівні майстром вищої кваліфікації. Це свідчить про наявність в першій половині ХІХст. майстрів високого рівня.

Заслужений художник України І.П.Дудар, який все життя віддав Кролевецькій фабриці художнього ткацтва, вважає, що нитки на цих рушниках фарбовані червцем.

Дійсно, з червця (Coccus іllіcіs), комахи фіалково-чорного кольору, що живе на листі дуба, виробляли червону фарбу всіх відтінків (від ясночервоної до темнобурої). Їх збирали в червні і сушили. Крім того, фарбу добували з коріння марени, крапу (Rubіa tіnctorum), які висушували та перемелювали на порошок. Рушник 1838 року зроблено за старою технікою “під парки”, тому він двосторонній – малюнки лицьової та зворотної сторін однакові. Наприкінці XІX століття застосовуватиметься інша, простіша техніка, рушники будуть робити односторонніми.